24 грудня 2013
Вже майже буденністю, на жаль, для великих платників податків стала ситуація, коли податковий спір на матеріальну суму супроводжується ще й кримінальним провадженням за ст. 212 Кримінального кодексу України. Захистом від кримінального переслідування службових осіб такого платника податків мала б слугувати заборона вручати повідомлення про підозру в ухиленні від сплати податків до остаточного вирішення судом податкового спору.
Така заборона встановлена в п. 56.22 ст. 56 Податкового кодексу України (надалі – “ПК України”): “Якщо платник податків оскаржує рішення контролюючого органу в адміністративному порядку та/або до суду, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення щодо ухилення від сплати податків не може ґрунтуватися виключно на цьому рішенні контролюючого органу до закінчення процедури адміністративного оскарження або до остаточного вирішення справи судом”. Щодо основних аспектів застосування цієї норми йдеться в нашому Оглядовому листі від 26 грудня 2012 року. У цій статті зупинимося на процесуальних питаннях.
Водночас непоодинокі випадки, коли податковий спір ще триває і суд ще не сказав своє остаточне слово, в той час як службові особи платника податків вже притягаються до кримінальної відповідальності. Так, остаточне вирішення адміністративної справи щодо оскарження податкового повідомлення-рішення на практиці часто затягується на три роки, а то й більше. Не бажаючи відкладати кримінальне провадження у “довгу шухляду”, органи досудового розслідування здійснюють повідомлення про підозру всупереч забороні п. 56.22 ст. 56 ПК України задовго до завершення податкового спору. Недотримання цієї норми слідчий/прокурор пояснюють тим, що п. 56.22 ст. 56 ПК України є частиною податкового законодавства, в той час як при кримінальному провадженні вони керуються виключно нормами Кримінального процесуального кодексу України (надалі – “КПК України”).
Така позиція правоохоронних органів спростовується самими ж положеннями КПК України. Так, відповідно до ч. 2 ст. 1 КПК України кримінальне процесуальне законодавство не обмежується лише КПК України, а й включає в себе, серед іншого, й інші закони: “Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України”.
Однак постає питання, кому і в рамках якої процедури наводити відповідні аргументи та заперечення, коли повідомлення про підозру вже здійснено. Адже повідомлення про підозру не входить до вичерпного переліку випадків ч. 1 ст. 303 КПК України, що підлягають оскарженню на стадії досудового розслідування.
Відповідно, особа, якій оголосили про підозру в ухиленні від сплати податків всупереч положенням п. 56.22 ст. 56 ПК України, не зможе оперативно відреагувати на такі неправомірні дії шляхом їх оскарження. Даний висновок підкріплюється положенням ч. 2 ст. 303 КПК України: “Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314 – 316 цього Кодексу”.
Тобто механізм захисту від неправомірного оголошення підозри з’являється лише тоді, коли кримінальне провадження направлено в суд. І тільки тоді обвинувачена в ухиленні від сплати податків особа отримує право оскаржити дії слідчого/прокурора по здійсненню підозри під час підготовчого провадження у суді.
Разом з тим, навіть за умов успішного оскарження таких дій слідчого/прокурора підсудна особа навряд чи відчує прямий позитивний ефект від такого рішення. Адже кримінальне переслідування такої особи в формі повноцінного судового розгляду продовжуватиметься. Інша справа – стадія досудового розслідування, на якій визнання здійснення повідомлення про підозру незаконним повертало б службову особу платника податків у статус свідка разом із усуненням й інших, пов’язаних із притягненням до кримінальної відповідальності, негативних наслідків.
Тому вбачається за доцільне розширення встановленого у ч. 1 ст. 303 КПК України переліку рішень, дій та бездіяльності слідчих/прокурорів, що підлягають оскарженню ще під час досудового провадження, шляхом його доповнення можливістю оскаржувати здійснення повідомлення про підозру.
Окрім того, з метою присікти ігнорування органами досудового розслідування заборони п. 56.22 ст. 56 ПК України здійснювати повідомлення про підозру в ухиленні від сплати податків до остаточного вирішення податкового спору, відповідну заборону варто перенести до норм самого КПК України, або ж зробити посилання на цю норму податкового законодавства у відповідній главі КПК України.
Таким чином, для перетворення положення п. 56.22 ст. 56 ПК України із майже “мертвої” норми на дієвий механізм захисту для службових осіб платника податків необхідне внесення ряду змін до законодавства, або ж внутрішня воля органів досудового розслідування та прокуратури щодо прямого застосування положень цієї норми.
З повагою,